в продолжение соседней темы о Даха-Браха

одна из 5 любимейших моих музiк - Перкалаба http://perkalaba.com.ua/

Музика Перкалаби торкає своєю знайомістю та живістю. Але цей варіант дежа-в’ю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика доволі абстрактна, а тексти не переобтяжені смисловими галюцинаціями. Співання слів - чи то любовної ахінеї, чи псевдо-фольклорного соцоптимізму - не те, щоб не має значення, але набирає радше енергетичної, аніж смислової функції, і не тягне на себе ковдри, підпорядковується логіці музики, логіці звуку. Грамотний панк чи раста зробить файну пісню з одного рядка, з яскравого словосполучення. Що ж тоді є цікавим? Драйв! Те, що зветься драйвом. Не зовсім вправне володіння інструментами відходить на концерті на другий план, де музики беруть своє позитивною, задерикуватою енергетикою, що накочує хвилями в зал зі сцени.
Присутність комунікації. Музика немовби сповнена фольклорних мотивів насправді претендує на те, щоб стати народною і граною на весіллях. Критики намагаються провести паралела, порівняти з кимось. Але тут метода проста - еклектика і бриколаж. Усе може з’єднуватися одне з одним, вплітатися у звукову весело й органічно. Все єдине. Легкість, гумор, безтурботність в такому поєднанні – фірмовий стиль.
Ненавмисність. Просто - музика Гір. Постійна присутність гір, чистого повітря, сонця. І головне, що це не імітація. Багато чого можна імітувати: інтелект, світову скорботу. Але тільки не справжнє розгільдяйство, стьоб і відв’язанність.
Анархізм. Все, що подається сьогодні нам як події першочергового значеня, найважливіші фактори життя - політичні копирсання, шоу-бізнесові миготіння, великі гроші; все, що насправді не має жодного стосунку до людського життя, його глибинної сутності, а тільки забруднює простір і повітря - не почуєш в музиці "Перкалаби".

Це здорово! Це модно! Це – живо !!!

супер кліп про Карпати (и одну из моих машинок) "Прерії" :


ще пісня про створення світу:


концерт в Минске:


кстати, москалям тоже бывает нравится:
...Еще год назад в Москве мало кто знал про группу "Перкалаба" из украинского Ивано-Франковска. Первый раз они появились в столице в самый разгар этой их заварухи с выборами - прямо с главной киевской площади Майдане Назалежности приехали. На сцену "Китайского летчика Джао-Да" незаметно вылезло человек десять, все в оранжевом, а главный - еще и в шапке-ушанке. Стеснительно спрашивает в микрофон: "Можно?", ему из зала отвечают - можно. И тут, как писал Рэй Бредбери, "и грянул гром". Трубачи дуют, гитары бряц-бряц, барабанщик с перкуcсионистом чудеса творят, а к тому же в углу кто-то на каком-то экзотическом инструменте наяривает - не то ситары, не то цимбалы. А главный, которого, как потом выяснилось, зовут Федот, - кривляется, машет руками, и звонко горланит про "Любовi поклик Ау-Уа", Парагвай, злую тёщу и таинственную "зозулицу". Через минуту всем стало ясно, что ничего на свете лучше "Перкалабы" нету, разве что бродить с друзьями и портвейном по бульварам. Хм, отвлекся - так вот. "Перкалаба" - это своеобразное музыкальное сообщество с своей собственной идеологией и собственным стилем. Играют они громкую, живую, бодрую, весёлую, танцевальную и обаятельную музыку, которую у нас принято звать ска-этно-панк, но перкалабцы называют ее "gutzul roots", - потому что сами они де гуцулы. гуцулы - это вроде бы такая народность, проживающая толи в закарпатье, то ли еще где - точно не знаю, потому что по географии в школе двойка. Да это и не важно - главное, что гуцулы - самые веселые и угарные чуваки в мире - балканцы, цыганцы и ману чао рядом не стояли. Рядом стояли Воплi Вiдоплясова, Gogol Bordello, да Пакава Ить - вот и представьте теперь, что за чудесная группа, эта "Перкалаба". В прошлом году на московском лейбле Bad Taste вышел их дебютный альбом "Свято Грибiв i Форелiв". Не знаю, какие грибы они едят, но колбасит их отменно - приходите и убедитесь сами.