Державний техогляд автотранспорту – чи потрібен він взагалі?

Безумовно, скаже більшість із нас – і водії, і пішоходи. Як же без державного контролю за технічним станом автотранспорту? Хіба Гриценко не знає, що на дорогах гине більше людей, ніж на війнах? Знає. Це було чи не головним аргументом МВС і міністра Луценка, коли приймали зміни до закону про дорожній рух.


Прогнозуючи галас і емоції, що можуть захлиснути обговорення цього питання по суті, все ж вважаю за потрібне його поставити. Переконаний, що ні Державна автоінспекція, ні МВС не повинні мати до техогляду жодного відношення. Більше того – я вже вніс до Верховної Ради законопроект, яким пропоную позбавити МВС відповідних функцій, до того ж додатково оплачуваних водіями.

Я сам водій зі стажем. Поїздив багато, на різних машинах і в різних країнах. Хочу розказати невеличку, але цікаву історію з власного життя – думаю, що вона краще, ніж перелік сухих аргументів, пояснить мою позицію.

У 1993-1994 роках навчався у Сполучених Штатах. Без машини в цій країні жити не можна, отже довелося її купити на період навчання, а перед поверненням додому – продати. Скільки ви думаєте часу я витратив на оформлення купівлі-продажу машини в місті Монтгомері, штат Алабама? Не повірите – три хвилини! І коли купував, і коли продавав.

Як це робиться? На простому аркуші паперу від руки написав, що я, Анатолій Гриценко, купив у Джона такого-то (прізвище) автомобіль марки Plymouth-Colt, 1988-го року випуску, номер такий-то, на спідометрі – 125 тисяч миль. Поставив дату, підпис, віддав гроші – і все. Ще раз наголошу – і ВСЕ!

Жодного навіть дотику до державних структур і державного чиновника. Жодної черги до кабінету чи каси, ні копійки (центу) якихось податків або зборів. Жодного огляду машини чиновником, звірки номерів, оцінки технічного стану. Ніяких тобі тимчасових номерів і взагалі заміни номерів (з якими номерами купив, з такими ж і продав). Жодної оцінки кимось вартості машини, ніяких довідок, надуманих послуг, печаток, нотаріуса і т.д. і т.п.

Повертаюся до Києва. Вирішив купити машину, знайшов ненову «ВАЗ-2108». І почалося – на оці наші, вітчизняні «і т.д. і т.п.» я тоді витратив під різними МРЕВ майже два тижні часу, купу грошей і ще більше нервів. Тут тобі і море довідок, оригіналів і копій, довжелезні черги з перекличками, цілий майор (!) міліції з дзеркальцем звіряє номери, офіційні побори за фіктивне миття машини, за нібито її огляд, якісь транзитні номери, потім в іншому районному МРЕВ те ж саме, з тими ж поборами. І треба щоразу просити, щоб тебе відпустили з роботи, і кожен другий у МРЕВ очікує від тебе на «вдячність» у грошовому вимірі... Звірієш, особливо коли знаєш, як це може робитися за кілька хвилин, без грошей і без проблем.

Через шість років «вісімку» продав, купив теж неновий Volkswagen-Passat, – і та ж сама історія, тільки вже дорожче. Останню машину Honda-Accord наприкінці 2004-го купував новою у салоні. Тут простіше, питання було лише в коштах, які додатково заплатив юристам салону за оформлення усіх документів. Щоб зберегти час і нерви від спілкування з міліцейськими чиновниками.

А тепер торкнемося теми техоглядів, які маємо проходити кожних два роки. Аналогічна ситуація, правда? І давайте дамо відповідь на питання: який відсоток машин реально перевіряється, а скільки талонів техогляду просто купуються? Як голова Комітету з питань національної безпеки і оборони, я передав міністру Юрію Луценку документи про такі оборудки у Харківській області – десятки тисяч талонів просто «зникли», і це підтверджено документально, міліцейське начальство області на цьому «заробило» мільйони (держава їх втратила), безпеки на дорогах не додалося. Міністр розбирається. Але це лише фрагмент, бо зрозуміло, що нелогічно побудована сама СИСТЕМА – вона не працює і не працюватиме ефективно, крім «ефективного» обдирання людей.

А як же з техоглядом у Штатах, можете запитати? Там принципово інший підхід до цього. Головний принцип – людина є свідомою, і вона сама має дбати про власну безпеку, відповідно – і про технічний стан свого автомобіля. Несвідомий і їздиш на несправній машині – теоретично можеш. АЛЕ не маєш права проїхати й метра, доки не застрахуєш свою відповідальність за шкоду, яку можеш нанести іншим людям – їх здоров’ю, життю, майну.

І ще одна цікава річ, також про роль держави у створенні умов (а не вимог чи тиску). Кожного разу, коли приїздив у США на СТО – для заміни моторного масла, фільтрів чи якоїсь консультації – мені надавали до відома довідку про технічний стан моєї машини, по суті робили техогляд за 15 параметрами. БЕЗКОШТОВНО! Очевидно, то є умова отримання ліцензії від держави на діяльність СТО. І в довідці вказувалися рекомендації, наприклад, через місяць замінити диски на гальмах чи свічки, а також ціна виконання вказаних робіт на даній СТО. Хочеш роби, хочеш – не роби, або зробиш в інший час і на іншій СТО. Тебе попередили.

Врешті-решт, у нас формальна наявність талону техогляду – то хіба гарантія чи індульгенція від поломки машини на всі два роки? Ні. Кожен водій знає свою машину і має нести відповідальність за її технічний стан. То навіщо нам такий техогляд і пов’язані з ним побори?

Систему треба ламати, це очевидно. І паралельно створювати нову, реальну і ефективну. Перший крок я зробив – законопроект уже внесений на розгляд Ради.